/Files/images/psiholog/2.jpg

/Files/images/psiholog/3.jpg

Практичний психолог керується такими нормативними документами:

Наказ Міністерства освіти України № 616 від 02.07.2009 «Про зміни та доповнення до Положення про психологічну службу системи освіти і науки України”, Законів України “Про освіту”, «Про дошкільну освіту», «Про захист дитинства», Конвенції ООН “Про права дитини” від 20.11.89 , Наказу Міністерства освіти і науки України № 1/9-272 від 02.08.2001, , листа Міністерства освіти і науки України про психологічну службу №1/454 від 30.06.06, листа Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1/9 - 488 від 04.07.2012 «Щодо організації та проведення «години психолога» у загальноосвітніх навчальних закладах», методичних рекомендацій Центру практичної психології і соціальної роботи, збірників наказів № 18,20, замовлення адміністрації дитячого садка до практичного психолога, «про організацію психологічного і соціального супроводу в умовах інклюзивного навчання», розробленого з метою запровадження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. № 872. Наказ Міністерства від 06.08.2013 № 1106 "Про затвердження Плану заходів Міністерства освіти і науки щодо розвитку психологічної служби на період до 2017 року"Лист Міністерства від 08.07.13 № 1/9-479 "Про діяльність психологічної службиу 2013/2014 навчальному році «Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах» Лист МОН України від Від _25.07.2014_№ _1/9-374_ «Стан та особливості діяльності психологічної служби системи освіти у 2014/2015 навчальному році»

Коли потрібно звертатися до психолога?

Якщо проблема не розв’язується тривалий час.

Якщо Ви знаєте, як розв’язати проблему, але Вам все-таки потрібна допомога.

Якщо Вас щось тривожить у дитячій поведінці, але Ви не можете зрозуміти причину.

Якщо Вам здається, що малюк відстає в розвитку від своїх однолітків. Швидше за все, Вам це здається. Але краще розставити всі крапки над І і не мучити дитину порівнянням з іншими дітьми.

Якщо у Вас є сімейні проблеми, і це відбивається на дитині.

Практика показує, що нерозуміння батьками ролі психолога в дитячому саду призводить до уникнення і відмови від зустрічей з ним.

Хочеться відразу роз’яснити ситуацію:

психолог і психіатр, (з яким часто нас порівнюють) мають суттєві відмінності в роді діяльності.

Психіатр – лікар, що займається відхиленнями (порушеннями) в психічній сфері людини. Він може поставити діагноз, призначити, при необхідності, медикаментозне лікування, дати направлення в спеціалізований садок.

Психолог (дитячий) – педагог, який займається з дітьми, які не мають відхилень у психічній сфері. Він не ставить діагноз, а може зробити умовно-варіативний прогноз на майбутнє. При необхідності може запропонувати пройти консультацію у спеціалістів: психіатра, невролога, логопеда.

Основним методом роботи психолога є – спостереження за розвитком дитини на всіх вікових етапах, відстеження динаміки розвитку пізнавальної, емоційно-вольової, особистісної сфер дитини. При необхідності, психолог проводить індивідуальні чи групові заняття з дітьми, що мають розвиваючу спрямованість. Всі заняття проходять в ігровому ключі, часто в роботі використовуються казки, рухливі ігри, психогімнастичні етюди, елементи арттерапії (творча діяльність). Діти зазвичай з великою охотою відвідують такі заняття.

На жаль, вирішити психологічні проблеми дітей тільки в умовах дитячого садка, на заняттях з психологом неможливо.

Без взаємодії з батьками дитини така робота буде носити поверхневий характер, і та позитивна динаміка, яка з’явиться у розвитку дитини, дуже скоро зійде нанівець. Тому, в першу чергу, бажання батьків взаємодіяти з психологом, допомогти дитині подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на шляху змін на краще.

Тільки спільна плідна робота дасть позитивний результат.

Як відомо, краще не чекати проблеми, а зробити все, щоб її уникнути. Тому взаємодію з психологом краще починати з самого раннього віку.

Починаючи з ясельного віку кожна дитина потрапляє під пильну увагу педагога-психолога, який супроводжує процес адаптації дитини до дитячого садку. Перебуваючи в групі, психолог виділяє дітей зі складною адаптацією, спостерігає за особливостями його нервово-психічного розвитку, всіляко підтримує його, проводить розвиваючі і психопрофілактичні заняття з групою дітей, зазвичай у вигляді рухливих ігор, пальчикової гімнастики, логоритмічної гімнастики.

Батькам, які оформляють дитину в дитячий садок, ми рекомендуємо пройти індивідуальну консультацію з психологом, з метою отримати максимально повну інформацію про особливості характеру дитини, познайомити батьків з розпорядком дня в дитячому саду

Бесіда, спостереження, анкетування – методи, які допоможуть психологу на консультації краще зрозуміти і спрогнозувати варіанти розвитку дитини, підібрати оптимальні умови для розкриття його інтелектуальних особливостей. Батькам буде корисно навчитися дивитися з боку на свою дитину і підібрати оптимальну стратегію її виховання, що опирається на безумовну любов і довіру.

Психолог у дитячому садку– це, перш за все знаючий і глибоко розуміє дитини людина, що розбирається не тільки в загальних закономірностях і в вікових особливості психічного розвитку дітей, але так само і в індивідуальних варіаціях цих особливостей.

Мистецтво психолога полягає в тому, щоб допомогти вихователям і батькам перетворити свою програму навчання і виховання дитини в його власну. А головний шлях до цього - залучення дитини в доступні й цікаві йому форми діяльності, які змінюються в залежності від віку, індивідуальності дитини, а в значній мірі визначаються досвідом, знаннями та вміннями дорослого.
Психологи в дитячому дошкільному закладі пов'язані з охороною фізичного і психічного здоров'я дітей, зі створенням умов, які сприяють їх емоційному благополуччю і забезпечують вільне і ефективний розвиток здібностей кожної дитини.
Реалізація цих функцій потребує виконання низки пов'язаних один з одним видів робіт як безпосередньо з дітьми, так і з їх батьками і персоналом дитячого садка.
Допомогти вихователям і покликані психологи. Психологічне індивідуальне обстеження дитини в дитячому садку, як правило, проводиться на прохання вихователя чи батьків, зацікавлених у розумінні індивідуальних особливостей дитини і отриманні рад по роботі з ним.
Попередньо психолог розмовляє з вихователем, з'ясовує, як останній оцінює дитини, які його особливості викликають тривогу або труднощі в його вихованні і навчанні, збирає первинні відомості про сім'ю дитини.
Спостереження за дитиною в групі - за його спілкуванням з іншими дітьми і вихователем, за виконанням завдань на заняттях, за дотриманням режиму - ось основні питання, якими займається психолог в дитячому колективі.

Як працює психолог

Дитячий психолог - фахівець, який допомагає дорослим зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною і c ними. Робота йде як з дітьми, так і з дорослими щодо виявлення проблеми і пошуку рішень.
Психологічне консультування дітей - це особлива форма допомоги сім'ї з боку психолога або психотерапевта, орієнтована на подолання життєвих труднощів дітей та їх батьків.
Завдання дитячого психолога - створити умови, в яких Вам буде простіше і зрозуміліше побачити себе і життя своєї родини з боку, усвідомити, які установки і дії створюють проблеми.
Мета консультування - вирішити проблему, яка виникла у дитини і (або) виховує дорослого шляхом аналізу ситуації, що склалася, знаходження балансу у взаєминах і відновлення сприятливого психологічного клімату в родині.
Дитячий психолог працює з актуальним станом дитини і батька, проводить первинну діагностику, задає питання про життєвій ситуації і структурі сім’ї .В процесі спілкування психолог створює умови для того, щоб клієнт (батько-дитина) усвідомив свою проблему, зрозумів її причини і знайшов рішення.

Форми роботи дитячого психолога:

• психологічна робота в контексті сім'ї (спільна робота дитини і батьків) В яких напрямках працює дитячий психолог: - Дитяче індивідуальне психологічне консультування;
- Психологічна корекція дитячих особистісних порушень, таких як примхливість, агресія, замкнутість і т.д.;
- Розвиваючі заняття як індивідуальні, так і групові. Це заняття з розвитку пам'яті, мислення, уваги і т.д.;
- Індивідуальна психологічна діагностика особистості дитини, рівня психічних процесів, а також рівнем підготовленості до школи і профорієнтація старшокласників;
- Консультування батьків з питань виховання та розвитку дітей.
З якими проблемами працює дитячий психолог:
- Це соціальні ситуації: дитина йде в дитячий садок або школу, розлучення батьків, смерть когось із близьких, поява нового члена сім'ї, випадки сексуального або психічного насильства над дитиною, серйозна хвороба дитини або когось із близьких людей, переїзд на нове місце проживання і т.д.
- Агресія, замкнутість, примхливість, нав'язливі дії, сором'язливість, підвищена образливість, упертість, і т.д.;
- Страхи і тривожність дитини;
- Шкільна неуспішність і неуспішність: не хоче вчитися, не засвоює матеріал, нерозвиненість орфографічної зіркості, неуважність, відчуває труднощі при вирішенні математичних завдань, відчуває труднощі в переказуванні тексту, непосидючий, погана робота в класі при відмінній роботі вдома, і т.д.;
- Проблеми адаптації;
- Проблеми спілкування з однолітками;
- Патологічні звички: кусання або гризіння нігтів, смоктання предметів, онанізм і т.д.;
- Рівень психічних процесів (пам'ять, увага, мислення) не відповідає віку дитини;
- Затримка психічного розвитку, аутизм і ін.
- Безпорадність батьків, втрата контролю над ситуацією.

Золоті правила виховання в сім’ї

1. Повага до індивідуальності дитини (врахування бажань, інтересів, потреб), її самостійності, допомога у пошуку шляхів виходу зі складних ситуацій;

2. Формування системи цінностей та збереження в сім'ї емоційного комфорту;

3. Підвищення психологічної освіти батьків, набуття знань, урахування індивідуальних та вікових особливостей дитини;

4. Забезпечення тісного взаємозв'язку і взаємодії зі школою та іншими дитячими колективами. Лише дружні, відкриті стосунки ди-тини з батьками, взаємодопомога, турбота та увага забезпечать добрі відносини в сім'ї, бажаний результат виховання.

ДИТИНУ НЕ КАРАЮТЬ:

l. За те, що вона чимось не влаштовує дорослих: холерика за те, що він непосидючий і впертий, сангвініка — за рухливість, флегматика — за повільність, неврівноваженого — за плаксивість.

2. Під час їжі.

3.Якщо вона зазнала невдачі (вона й без того засмучена, присоромлена, пригнічена). Краще підтримати її.

4. За необережність, а вчать обережності, роблячи висновки з прорахунків дитини; за повільність, незібраність (за цим може бути приховане занурення в себе або фантазування); за забруднений і порваний одяг, а вдягають відповідно до обставин; за прорахунки самих батьків тощо.

5. На людях (в автобусі, на вулиці), адже це ще й публічне приниження.

6. При молодшій дитині, оскільки підривається авторитет старшої, а якщо є ревнощі між дітьми, то це може породити озлобленість у стар¬шої дитини, а в молодшої — злорадство, а це погіршить їх взаємини.

7. За емоційність, імпульсивність, енергійність. Здатність передбачати наслідки своїх вчинків остаточно формується у дівчат до 18 років, у хлопців — до 20, але навчати цього слід з трьох, а особливо з п'яти років. Карати за вчинки, які дитина не може передбачити, — значить карати за те, що вона дитина.

8. Поспішно, не розібравшись: краще про¬бачити десятьох винних, ніж покарати одного невинного. Необхідно поєднувати покарання з іншими методами виховання, дотримуючись педагогічного такту та враховуючи вікові та інди-відуальні особливості дитини. Реакція батьків на вчинок дитини має бути продуманою, вільною від негативних емоцій. У реакції не повинно бути істеричності. На істе¬ричний крик, жестикуляцію, надлишок емоцій дитина відповідає тим самим. Не повинно бути люті, гніву. Лють призводить до надмірних по¬карань, а це породжує в батьків муки сумління. Спочатку покарали, а потім шкодують, жаліють. Тепер в очах дитини винні батьки і вона стає в позу ображеної. Не слід погрожувати дитині, краще попередити. Часом погроза сприймаєть¬ся гірше, ніж саме покарання. В погрозі завжди є шантаж, і зрештою дитина також починає шан¬тажувати батьків.

Яка провідна рука - права чи ліва?

У випадку явної ліворукості дитини у дорослого є два шляхи: надати їй можливість нормально розвиватися відповідно до своєї природи; і намагатися з лівші зробити правшу, тобто йти всупереч природі, перетворюючи дитину на невротика, який робитиме те, що вимагають, але відчуватиме відразу до цих видів діяльності. При цьому можуть виникати заїкання, енурез, нервові тики, нав'язливі рухи, що, зрештою, не може не позначитися на характері дитини, особливостях спілкування з людьми — дорослими й однолітками. У малюка можуть розвинутися комплекс неповноцінності, низька самооцінка. Це дає кожній дитині можливість розв'язувати різноманітні життєві задачі. Проте одна дитина більше користується «послугами» лівої півкулі, а друга — правої. Майже кожний малюк має провідні руку, око, вухо. Якщо провідним є правий парний орган, це свідчить на користь переважної регуляції пов'язаного з ним виду діяльності (моторної, зорової, слухової) лівої півкулі, і навпаки. Таким чином, навчити лівшу їсти, малювати, писати правою рукою можна, проте коли справа дійде до писемної мови, викладу думок, виникатимуть труднощі — дитині буде важко правою рукою виражати свої думки. А зламати і все почати спочатку — майже неможливо. У лівші інакше, ніж у правші, побудований мозок. Отже, його мис¬лення, психіка дещо інакші. Як правило, ліворукі діти більш вразливі, емоційні, рухливі, запальні, гнівливі, гірше звикають до нових умов життя, тонше диференціюють колір і форму предметів. Можна сказати, що вони більше, ніж праворукі, індивідуалізують навко¬лишній світ. Мабуть, саме тому серед ліворуких дітей багато художньо обдарованих. Слід ураховувати, що в ході навчання ліворукі діти більше орієнту¬ються на відчуття (зорові, тактильні та інші), ніж на мовлення. Отже, для кращого розуміння матеріалу їм потрібна опора на малюнок або наочний посібник. Лівші важко працювати у великих групах та жорстко регламентованих умовах. Їхня стихія — індивідуальна робота без жорсткої регламентації, зорієнтована на реалізацію власної ініціативи та інтуїції. Якщо на це не зважати, лівша може стати важко виховуваною, невротич¬ною дитиною. Ускладнює життя лівшам і те, що оточу¬ючі предмети, призначені для правшів, є для них незручними (відчиняти двері, користуватися побутовою технікою, грати на музичних інструментах). Не намагайтеся зробити лівшу такою, як усі, довіряйте її природі. Пам'ятайте: вона володіє такими унікальними задатками, які відсутні у багатьох правшів!

Ні - виховній агресії в сім’ї!

Виховуючи дитину, ми частіше використовуємо метод «агресії» і спрямовуємо на дитину потік нищівної енергії з величез¬ним негативним зарядом. Ми зриваємося на дитині, не розумі¬ючи, що цим «заряджаємо» її. А вона, не в змозі розрядитися, як ми з вами, накопичує агресію в собі. І рано чи пізно ця агресія дасться взнаки — дитина хворіє (від легких колік до серйозних психозів). Своєю нищівною словесною агресією бать¬ки зазвичай намагаються наївно припинити імпульсивну агресію дитини, не замислюючись над тим, що дитина, коли стане дорослою, ап¬робує такий урок на батьках. Ще один вид виховної агресії — тілесна: биття, ляпаси. Будь-яка дія бере реванш протидією. Ляпас колись може відгукнутися насильством, а бит¬тя — злочином. Вихована такими методами дитина дзеркаль¬но спрямує потік агресії на своїх дітей. Вона не забуде гніт батьківських емоцій і, сама стане при¬гнічувати. Своїми методами виховання ми позбавляє¬мо дитину права на виявлення негативних емоцій, хоча самі їх провокуємо. Дуже важливо, щоб ми використовували сим¬патію та усмішку, підтримку, співчуття та на¬віювали доброту, бо всі негативні емоційні вия¬ви позначаються на психічному стані дитини. Змініть тактику виховних впливів і полюбіть її, свою дитину. Якою б вона не була. Адже обов'я¬зок батьків — зробити свою дитину щасливою. Тільки батькам під силу прокласти правильний шлях взаємин. Виявіть розуміння й любов, і дитина відплатить вам тим самим — любов'ю та розумінням!

Як зняти дитячу агресію.

1.Замислитися над причинами такої поведінки.

2.Якщо причина агресивності – дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.

3.Не карайте малюка фізично.

4.Не кричіть, не звинувачуйтедитину у вчиненому. Це не допоможе.

5.Cпробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.

6.Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.

7.Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.

8.Іноді агресивним дітям допомагає

Корекційна робота з дидактичним матеріалом, з дітьми четвертого року життя.

"З якої хмарки краплинка"

/Files/images/psiholog/SAM_9207.JPG /Files/images/psiholog/SAM_9208.JPG

"Знайди чашку"

/Files/images/psiholog/SAM_9212.JPG

"Яке дерево вище"


/Files/images/psiholog/SAM_9215.JPG

"З якої казки картинка"


/Files/images/psiholog/SAM_9220.JPG /Files/images/psiholog/SAM_9223.JPG

"Знайди квітку"


/Files/images/psiholog/SAM_9227.JPG

Гра "Зайченя на городі" група "Сонечко"
Мета: виробляти навички в розрізненні геометричних фігур: круг,овал,трикутник,квадрат, прямокутник.
/Files/images/psiholog/DSC07937.JPG /Files/images/psiholog/DSC07938.JPG /Files/images/psiholog/DSC07928.JPG

До уваги батькам гіперактивної дитини!

Як визначити гіперактивність?

СДУГ дуже часто проявляється у віці з 2 до 3 років. Але також він може себе проявити в більш пізньому віці - в період навчання в школі, тобто у віці 6-8 років. У гіперактивних дітей виникають проблеми з навчанням і в спілкуванні з однолітками. На них не діють ні покарання, ні вмовляння. Вони немов пропускають повз вуха все те, що їм кажуть. Вони порушують встановлені батьками або навчальними закладами правила поведінки.

Дослідження показали, що гіперактивність практично у всіх випадках супроводжуєтьсясиндромом дефіциту уваги.Так у даного захворювання з'явилася власна назва - СДУГ, тобто синдром дефіциту уваги з гіперактивністю.

Головний мозок такої дитини дуже важко сприймає інформацію - як зовнішню, так і внутрішню. Такі дітки не можуть довго концентрувати свою увагу на одному предметі і відрізняються від здорових дітей непосидючістю, неуважністю, імпульсивністю, а також невмінням контролювати свої рухи.

Якщо вчасно не почати лікування, то є велика ймовірність того, що гіперактивній дитині буде дуже складно адаптуватися в суспільстві, а також у нього можуть виникнути проблеми з навчанням.

До симптомів СДУГ можна віднести наступне:
• непосидючість (дитина не може просидіти на одному місці без рухів більше 2 хвилин);
• неуважність (дитина не в змозі концентрувати тривалий час свою увагу на одному предметі);
• емоційна нестабільність (часті зміни настрою, плаксивість);
• метушливість і занепокоєння;
• проблеми зі сном (дитина довго не може заснути і часто прокидається вночі);
• ігнорування правил і норм поведінки;
• затримка розвитку мови.

Що робити?Отже, якщо у вас зростає гіперактивна дитина і ви не знаєте, що з цим робити, то вам просто необхідно створити мікросвіт для свого чада, який матиме певні правила, дотримання яких необхідно, де він буде отримувати необхідне йому увагу від дорослих, але не шляхом покарань або криків, а нормального спілкування, яке супроводжується фізичним контактом, тобточастіше його обіймайте і гладьте по голові, особливо коли він плаче.

В цьому мікросвіті повинні існувати всі умови для нормального існування. Запишіть його в який-небудь гурток чи спортивну секцію. Там гіперактивна дитина буде вихлюпувати свою енергію і одночасно вчитися дисципліні. Але найважливіше - це заняття повинно подобається вашому чаду.
Також цей мікросвіт повинен бути максимально передбачуваним, спокійним і стійким для малюка.

Повинен бути строгий режим дня, виконання якого необхідно і при якому не існує «поважних» причин, щоб його не дотримуватися.

  • Тобто підйом в 7:00, туалет, умивання, чищення зубів, сніданок, заняття.
  • Увечері в 9:00 – 9.30 потрібно лягати спати,
  • перед сном за годину обов'язково виключаються активні ігри, гучна музика - загалом, все, що дратує і збуджує нервову систему.
  • Купаємося, п'ємо кефір, читаємо казку і лягаємо спати.

Крім того, ви також повиннібрати активну участь в житті вашої дитини, особливо якщо він гіперактивний.

Грайте з ним частіше, робіть разом будь-які саморобки, вам необхідно зацікавити малюка, так ви навчите його концентрувати свою увагу на чомусь одному.
Також можна чергувати активні ігри з спокійними. Побігайте з малюком, пограйте в прядки, а потім посадіть його за стіл і помалюйте разом.

Спробуйте на початку гри створити позитивний емоційний настрій і підтримувати його протягом всього часу взаємодії з дитиною. Сядьте поруч, не забувайте дивитися один одному в очі, щиро дивуватися, радіти, використовувати ласкаві дотики.

Яким має бути зміст цих ігор?

Перш за все це ігри, безпосередньо направлені на збагачення емоційних відчуттів, розраховані на те, щоб розсмішити, здивувати, заспокоїти і тому подібне.

Наприклад, можна використовувати гру "Розкажи вірші руками", коли мама і дитина по черзі і разом намагаються різними рухами рук з використанням міміки показати зміст вірша. Або ігри на узгодженість спільних рухів типу"Насос", "Кузня".

Можна використовувати ігрові вправи типу "Спробуй показати, спробуй вгадати", головним змістом яких є зображення різних предметів і дій з ними (наприклад, з'їсти кислий лимон, морозиво, що тане, підняти важку валізу та ін.).

Ці вправи не лише збагатять дитину всілякими емоційними відчуттями, але і сприятимуть розвитку уяви. Дуже корисно також спільне вигадування казок, віршів, розповідей.

Оскільки для гіперактивних дітей характерні деякіпорушення уваги і самоконтролю,Важливопроводити з ними прості ігри на розвиток даних функцій, наприклад "Лабіринт", "Що змінилося", "Чим схожі, чим відрізняються", "Знайди "зайве" та ін.

Для впорядкування реакції при сприйнятті інструкцій і розвитку умінь утримувати ціль підійдуть ігри типу "Встигай". Вміст гри зводиться до того, що дорослий домовляється з дитиною про те, що буде, припустимо, називати цифри, а той повинен стежити і сказати "Стоп", якщо виголошена обумовлена цифра, наприклад "7". Можна ускладнювати правила: "Стоп" говорити лише в тому випадку, якщо перед цифрою "7" називалася цифра "6". Підтримати інтерес дитини до даної гри можна, замінивши слуховий матеріал на зоровий. За цим же принципом побудовані ігри "Не наслідуй", "Так і ні" не говорити", "Підлога, ніс, стеля", в яких передбачені правила обмеження деяких дій дитини.

Спільна діяльності з дитиною, особливо значима, оскільки допомагає зняти напругу як у дитини, так і в дорослого, наблизити їх один до одного, відчути бажання і потреби один одного – одним словом, налагодити нормальне емоційно- насичене життя дитяти в сім'ї.

Деякі прийоми поведінки дітей з гіперактивністю можна звести до наступних:

1.У своїх стосунках з дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі».Хваліть її, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

2.У вихованні необхідно уникайте крайнощів - надмірної суворості і надмірного потурання.Чітко поясніть дитині правила поведінки в різних ситуаціях.

3.Заохочуйте дитину в кожному випадку, коли їй вдалося довести розпочату справу до кінця.На прикладі відносно простих справ вчіть її правильно розподіляти сили.

4.Дуже важливим є емоційний і фізичний контакт.Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях - і неконтрольовані емоції та м'язова напруга почнуть спадати.

5.Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня.Це діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще - виставити будильник чи таймер.

6.Оберігайте дітей від перевтоми, що пов'язана з надлишковою кількістю вражень(телевізор, комп'ютер),уникайте місць з підвищеним скупченням людей(магазинів, базарів).

7.Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги(лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

8.Дайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію.Корисними є щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. Крім того, таким дітям не слід брати участь у командних, іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

9.Продумуйте раціон дитини,віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Дитина має вживати якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, більше - вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Якщо дитина не хоче їсти - не примушуйте її!

10.Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись.Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.

11.Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

Важливим є і те, як харчується дитина

Дієтичні дослідження показують, що гіперактивні діти споживають великі кількості солодощів і цукру. Надлишок глюкози, відсутність збалансованої дієти часто призводить до аномального процесу метаболізму у дітей. Експерти рекомендують аналізувати продукти харчування, які їдять ваші діти, щоб з’ясувати, чому деякі з них провокують розвиток гіперактивності, роблячи дитини примхливим і дратівливим.

Зрозумійте, що для зростаючого організму вкрай важливо отримувати всі необхідні вітаміни і мінерали.

Для початку слід збільшити кількістьОмега-3 жирівв раціоні дитини. Омега-3 мають заспокійливий ефект для багатьох дітей з синдромом гіперактивності.

А відсутність у харчуванні корисних речовин негативно позначаються на розвитку мозкових структур, стан пам’яті, рівні запам’ятовування, уваги та інше.

Необхідно включати в раціон харчування дитини свіжі овочі, знежирені або нежирні кисломолочні продукти (йогурт, кефір, сир), сири, приготовані зі знежиреного молока. Зменшити споживання цукру можна, запропонувавши дитині свіжі, заморожені або сушені фрукти або ягоди.

Печива краще замінити крекерами з цільнозерновий борошна, збільшити споживання каш із злаків.

З традиційних солодощів можна залишити темний шоколад, він містить менше цукру, ніж молочний.

Це дозволить знизити рівень адреналіну і норадреналіну в крові, які роблять дітей нервовими і схвильованими. Морозиво краще вибирати ванільне, оскільки цей компонент відомий своїми заспокійливими властивостями.

Поради батькам: як підготувати дітей до школи

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.

У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажан­ня вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа.

Що ж можна і чого не можна робити до школи?

• до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

• оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

• проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

• прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати,

• думати, осмислювати побачене і почуте;

• навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

• вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення.

Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона без­посередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів.

Світогляд дитини — це те, що вона:

• знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

• знає про явища природи: пори року? їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай, що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;

• знає про світ;

• полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори);

• знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці — за своєю вихованістю— невихованістю; добротою, чуйністю— байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;

• знає про сучасну техніку, транспорт і т.д.

«Як не треба готувати дитину до школи»

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими, готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов’язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

- "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

- У Сашка мама потурбувалася про гідну інтелектуальну підготовку, проте ізолювала від ровесників, аби не навчився малюк на вулиці поганого. Перші ж дні навчання виявили серйозні проблеми у спілкуванні, адаптації до школи.

- У Христинки батьки-ерудити. В їхній сім’ї є рідкісні вироби мистецтва, колекції монет, велика бібліотека. Починаючи з двох років, дівчинка відвідує музеї, виставки, з п’яти років грає на фортепіано, трошки володіє елементарною англійською. Вона весь час проводить у товаристві дорослих. Її поведінка розкута: вона вміє підтримати розмову, висловити власну думку. Ровесниці їй здаються дурненькими і наївними. Вони ще бавляться дитячими іграшками, а Христинка вже може вести розмову про архітектурні стилі. На моє зауваження щодо того, що в такому віці дуже велике значення має рольова гра, батько дівчинки відповів: "Все життя – гра. Ще награється».

Не знаю, якою буде доля цієї дівчинки, але перший клас виявився серйозним іспитом для всієї сім’ї. Христинка часто хворіла, багато пропускала. Їй важко давалась математика і в класі вона не мала авторитету. Дівчатка її вважали дивачкою. Успіхи в навчанні були посередні. Христинці стало нецікаво в школі. Батьки також помітили, що донька все частіше вдається до симуляції хвороби. Одного разу викривши це, вони відправили дівчинку до школи. Проте Христинка того дня все ж туди не пішла.

Зараз дівчинка відвідує тренінгову групу, в якій вчиться спілкуватися з дітьми. Здається, вона вперше відкриває для себе ровесників (дотепних, безкорисливих, винахідливих, щирих, добрих) і вчиться цінувати людей не лише за їхні знання, а й за чуйне серце, "талановиті руки, добрі справи. А її батьки все частіше з’являються на подвір’ї з півторарічним Олегом, який любить бавитися в пісочниці.

А якщо ваша дитина має якийсь талант? Як тут бути?

Батькам таких дітей раджу тісніше контактувати з психологічними службами, педагогами, що мають досвід роботи з дітьми, котрі наділені неабиякими здібностями. Врешті-решт, ви самі маєте стати педагогами і психологами для своєї дитини. Адже з такими дітьми нелегко і в навчанні, і в побуті. Їхнє нестандартне мислення, заглибленість у проблему, бачення її по-своєму може спантеличити будь-кого. Найлегше - вважати таку дитину вундеркіндом і при цьому нічого не робити. Найскладніше - розвинути її інтелектуальний потенціал, скерувати в належному напрямку, визначивши спектр неординарності, дати розцвісти її таланту.

Вашій дитині незабаром йти до школи.

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові.

Отож, у добру путь вам і вашим дітям!!!

Дозволяти або не дозволяти дітям грати в комп'ютерні ігри?

Якщо дозволяти, то з якого віку?

І якщо обирати ігри, то які?

Самі для себе визначте, що Ви хочете отримати від комп'ютера?

Щоб дитина просто була зайнята та не заважала Вам? Або, можливо, Ви прагнете розвити в дитині які-небудь навички та уміння? А може, Ви переживаєте, щоб у Вашої дитини все було не гірше, ніж в інших?Якщо причина того, що Ви дозволяєте Вашому малюкові сидіти за комп'ютером і грати в комп'ютерні ігри,— бажання просто зайняти його, щоб він Вам не досаждав, відразу будьте готові до того, що через певний час Вам буде важко відірвати дитину від монітора.

Друга причина — розвиток. Ви не можете розвивати малюка тільки за допомогою фарб, олівців, конструкторів,пластиліну, книжок і настільних ігор, бо є безліч розвивальних комп’ютерних ігор, які допомагають малятам навчитися малювати, вивчати англійську мову, учитися читати і рахувати, ознайомлюватися з навколишнім світом. Є розвивальні ігри, які навчають малюка сполучати кольори, відтворювати в пам'яті картинки, складати предмети з геометричних фігур. Є комп'ютерні енциклопедії, що дають дитині знання в цікавій ігровій формі. Широкою популярністю користуються і так звані інтерактивні книги, що нагадують пластинки з улюбленими казками, але такі, що тренують пам'ять та увагу, пропонують виконати різні цікаві вправи на розвиток навичок читання, логічного мислення. Дошкільникам можна пропонувати «пазли»: це теж розвиває просторове і логічне мислення

Час, що малюк проводить за комп'ютером, Ви повинні обмежити і суворо контролювати. Особливо захоплюються комп'ютерними іграми діти з низькою самооцінкою, що погано встигають на заняттях, що відчувають труднощі в спілкуванні з однолітками. Звичайно, поринання у світ фантазій, мрій і гри завжди був властивий людям із тендітною психікою. Але читання книг, а тим більше, творчість вимагають зусиль. Тут все просто, і при цьому в людини створюється враження власної могутності. Ви тільки уявіть собі: дитина сидить перед екраном і розпоряджається життям малюсіньких людей. Простим натисканням кнопки вона може знищити десяток ворогів. У дійсності ж вона не вміє практично нічого: ні дати здачі кривдникові, ні залізти на дерево, ні підтягтися па турніку, ні захопити дітей грою. Але їй все це і не потрібно! Навіщо, коли є легший спосіб відчути себе суперменом? У всьому повинна бути міра.

Як ставитися до комп'ютерних ігор?

Для початку пограйте в комп'ютерну гру самі, щоб зрозуміти, чи підходить вона дитині. Щоб зрозуміти, чи підходить гра за віком, до даних, позначених на етикетці, додавайте від 3 до 6 місяців (і навіть 1-1,5 року, якщо Ваш малюк легко збуджується, емоційно нестійкий, виявляє ознаки ігроманії, залежність від ігор або йому менше 6—7 років). Віддавайте перевагу іграм із тими персонажами, які вже знайомі Вашій дитині за казками, мультиками або Вашими розповідями.

Якщо Ви відчули, що комп'ютерна гра починає «затягувати» дитину, скоріше намагайтеся наповнити її життя гарними враженнями.

Проведення проективної методики: "Моя сім'я" з дітьми середньої групи "Сонечко"

Метою обстеження дітей, було виявлення взаємовідносини в сім'ї, психологічний клімат сімейних стосунків, визначення ролі кожного з членів родини.

Методика проводилась в ігровій формі з участю ведмедика Тапі, який теж живе в своїй сім'ї, і діти допомогли йому знайти дорогу до своїх рідних, при цьому кожен малював свою сім'ю.

/Files/images/psiholog/SAM_8222.JPG /Files/images/psiholog/SAM_8223.JPG /Files/images/psiholog/SAM_8226.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 663

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.